Костилівське лісництво – Великобичківське лісомисливське господарство

ХАРАКТЕРИСТИКА КОСТИЛІВСЬКОГО ЛІСНИЦТВА

Костилівське лісництво входить до складу ДП «Великобичківське лісомисливське господарство» і займає площу – 4997 га. З нихвкриті лісом землі – 4586 га, нелісові землі – 94,4 га.

Адміністративне приміщення лісництва знаходиться в селі Костилівка, Рахівського району на відстані 24 км. від контори підприємства на 9 км. від районного центру.

Територія лісництва розділена на 1 майстерську дільницю та 5 обходів. Площа розділена на шість планшетів.

Лісові масиви лісництва розташовані на західних схилах та відносяться до Гірськокарпатського округу, району буково-ялицево-ялинових лісів. Тривалість вегетаційного періоду 170 днів ( з травня по жовтень ). Середня температура повітря +7,5 ̊ С, мінімальна -31 ̊ С. Середня глибина промерзання ґрунту 45 см. Переважаючими типами грунтів є світлобурі, середньопотужні суглинисті слабозмиті різної ступені скелетності.

Середній склад насаджень лісництва – 7ЯлЄ2Бкл1ЯцБ, середній вік 75 років, середній клас бонітету – 1 А, середня повнота – 0,70, середній запас насаджень – 353 м3. Розрахункова лісосіка головного користування – 7040 м3, проміжного користування – 15810 м3.

Біосферні заповідники – 757 га. Мінеральні джерела – 1,0 га. Ділянки пралісів – 193,1 га.

Історія Костилівського лісництва

Вступ.

Історія села Костилівка

Село Костилівка (Берлибаш- перейменовано на Костилівку в 1946 році) знаходиться 420 м.н.р.м, селу більше ніж 400 років. Воно оточене горами – Марамороський масив. Найвища вершина – гора Латундур, яка знаходиться на території державного лісового фонду Костилівського лісництва. Через село протікає річка Тиса. Відстань до районного центру 9 км.

Історія лісового господарства краю

В давні часи вирубка дерев у Великому і Малому потоках та інших місцях відбувалася сезонно. Зокрема хвойні дерева зрубували і обрубували сучки тільки у грудні-лютому, тільки в зимовий період. Бо згідно з тодішніми традиціями сік мав лишитися в дереві. Це збільшує його міцність. Як тільки сніг починав танути стовбури парували та спускали ризами до низу у «ракаші» (нижній склад). Тут же дерево яке транспортували возами, а взимку саньми з кіньми розрубували, а з появою ручної пили, розпилювали на потрібні розміри і складали на «Портоши», що на березі річки у великі купи, які називалися «миглами». Далі дерево скачували у повноводну Тису і зверчували та зв’язували «гужвами» у дараби і бокори й сплавляли деревину по річці до Великого Бичкова. І так аж до 1956 року, коли на Тисі пропливли останні декілька дараб. Робота бокорашів була дуже небезпечною, бо дараби і бокори у процесі плаву чіплялися за підводні каміння, або наїзджали на гряду. Траплялося, що плоти несла вода до берега, особливо на закрутах і розвертало поперек течії, а в них вдаряли інші і відбувався так званий «гайташ». Такими небезпечними місцями були – поворот майже на 180 градусів у Кутному між Вільховатим і Костилівкою, де в 1945-1956 роках загинуло 7 чоловік.

У 2005 році біля контори лісництва на правому березі річки в пам’ять погиблим бокорошам встановлено пам’ятник.

За тяжку і виснажливу роботу по заготівлі деревини та її транспортуванню власники фірми з Австро-Угорщини платили дуже мізерну плату.

У Рахові ще за Австро-Угорщини було організовано лісову дирекцію, яку очолив п. Йордан, складовими структурами якої на місцях були лісні управи. Державні ліси Костилівки, а це ліси Великого, Малого потоків, Ліщинського, Тарничинського потоків підпорядковувалися Требушанській (Діловецькій) лісовій управі, утвореній в 1908 році, яку очолив за чехів п. Кіпєна. На території Костилівки єдиними лісником «гайником» до Першої світової війни, деякий час після неї був п. Потокій родом із Берегова. За чехословаків такими гайниками були Федір Пушкар, Віктор Гаваші з Ділового, а посаду техніка лісівника (полесного) займав Йовжі Шпачик. За угорців з 1939-1944 рр. на цій посаді працював Шоні Сабов.

Як бачимо, ліс був основним багатством «берлибашців» костилівчан, який давав їм роботу й певний мізерний заробіток. За що лісовий робітник з горем пополам міг утримувати себе і свою сім’ю. А для чехів і словаків це було досить дешеве джерело сировини і досить дорогий для місцевих жителів ринок збуту продуктів харчування та промислових виробів. Такий стан у Чехословаччині сприяв її економічному зростанню. Тодішня влада суцільно підпорядкувала собі ліс і вела вирубку в колосальних об’ємах. В рік тут вирубувалося і вивозилося та сплавлялося до 30 тис. м3 деревини. Для рубки вибирали найбільш зручні площі, де знаходився зрілий і хороший ліс віком 80-100 років. Це робили «великозови» – чоловіки які перебирали лісосіки від їх власників, що закупили від держави і платили лісорубам мізерні зароблені гроші, щосуботи. Такий спосіб оплати називався « прямо на пні».

Безпосередньо роботою на лісосіці і спуском деревини керували «кірони» (бригадири). Тоді щодня від зорі до зорі лунали їх комнади «кінетов» (початок роботи із спуску зрубаних дерев на ризах у «ракаш») «габов» (призупинення їх спуску) «отченаш» (кінець робочого дня). І кожне дерево, яке неслося до низу супроводжували свистом, або криком так звані «варташі». У тож же час на вирубаних площах лісними управами проводилися лісопосадки. Для цього саджанці вирощувалися у лісорозсаднику, який тоді займав велику ділянку орної землі в урочищі Заоблаз та Бутинського.

Також за наказом із Рахівської лісової дирекції, особисто п. Йордана, було прокладено багатокілометрові дороги з місточками через потічки (прокопані, прорубані, вирівняні) між урочищами, полонинами і вершинами гір. Вони були як пішохідні, так і кінні та возові, які підтримувалися в належному порядку. Всі вони місцевими людьми та лісовою охороною і до сьогодні називаються копанками від слова копати, а також йорданками від прізвища, а широкі дороги звали плаями і по них возили дрова, сіно. По них також ходили та їздили туристи і мисливці, для чого в урочищах Борти, Роман-хата, Підшвар, Середня Мармура були побудовані мисливські будиночки. За горою Латундур у межах полонини Лисичий чех п. Вашек побудував будинок відпочинку «Вашекову хату» для тих хто хотів піднятися на гору Піп Іван.

У 1924 році Ігнац Галл, єврей за національністю розпочав на правому березі Великого потоку за селом, будівництво лісопильного заводу, який у 1925 році уже почав випускати товарну продукцію. Дві пилорами « готерії» і декілька круглих пил (циркул) для обпилювання дощок та деяких інших пиломатеріалів, працювали від парової машини, паливом для якої слугували деревні відходи (пилиня і обпилки – ляці). Для парового двигуна було побудовано котельню (машінгаз). Даний лісовоз не дивлячись на численні перебудови працює і сьогодні в селі та відноситься до ТзОВ «ЕВК» – директор Бердар М.Д.

У 1945-1946 побудували вузькоколійну залізницю від Портоші і в урочище Білий Потік. У 1946 році для забезпечення залізницею шпалами «На Портоші» була встановлена шпалорізка, яка працювала на електроенергії і діяла по 1954 рік.

Загальна довжина всієї вузькоколійки була 7 км. Вагончики-теліжки вверх до місця завантаження по 1958 рік підтягувалися кіньми, а потім для цього використовувалися «мотовози»-тягачі з дизельними двигунами. Спуск наванатажених вагончиків донизу відбувався по схилах без тяглової сили за допомогою гальмів, які затягувалися своєрідним гвинтом з ручним приводом.

Всю організаторську роботу по заготівлі, транспортуванню, навантаженню і розпилові деревини з 1943 року проводило керівництво Костилівського лісопункту, першим начальником якого був Йосип Бузій з Ділового. Костилівський лісопункт в процесі реорганізації Великобичківського лісгоспа в лісокомбінат став лісництвом, яке постійно мало своє господарство. Воно спочатку складалося з понад 20 пар коней, кузні. З появою тракторів Т-40, для трелювання лісу, вантажних машин праця на лісорозробках була полегшена. На межі 50-60 років почалося використання повітряно-трелювальних канатних установок в урочищі Лішинка, Жовтинець, Срібельниця, Підшвар. У другій половині 50-хроків в урочищі В.Потік між середнім і нижнім гуртожитками, були побудовані ризи (жолоби) для транспортування деревини з віддалених місць до початку вузькоколійки. Ризи напівкруглої форми протяжністю 5 км.

Під ур. Середнє була збудована «гать» водозабір для транспортування лісу далі, до початку вузькоколійки. До гаті, греблі яка наповнювалась водою з потічків тракторами Т-40 трелювали деревину з навколишніх лісосік. Її робітники розпилювали на бутуки сортименти і скачували у гать. У такий спосіб протягом робочого дня до місця завантаження ( до верхньої естакади доставлялося 70-80 м3 зрубаної деревини.

Працювали на лісництві три майстерські лісозаготівельні дільниці, які заготовляли ліс для переробки на пиломатеріал на Костилівський лісозаготівельний заводі і в Великий Бичків (нижній склад)

Майстри лісозаготівель – Гаврочі М.Ю., Шемота М.М., Годван І.І. Кожна майстерьска дільниця мала по 2-3 бригади лісорубів.

У 1955 – 1963 рр. нараховувалося суцільних зрубів щороку 100-120 га.

На цих площах висаджувалося від 6 до 8 тис. шт саджанців на га посадкового матеріалу різних порід.

Крім заготівлі деревини при лісництві було бджоло-господарство близько 800 вуликів, бджоляр Кость Емілія. Мед збиралиі відправляли на Буштинський консервний завод.

В урочищі Луйзогай в 1936 році були побудовані лісові кордони – будинки для проживання (гайників) лісників. Тут на ділянці біля будинків у 1965 році була кролеферма до 1000 кроликів, доглядав за цим господарством Шорбан Йосип з Богдана. У 1960 – 1980, лісництвом щорічно заготовлялося дикоростучих плодів, ягід і грибів, а особливо за сезон збирали малини до 20 тон, яфини – 10 т.

Костилівське лісництво було організоване в 1960 році на площі понад 5300 га. Першим лісничим був Констянтин Андріїшин, а його помічником працював Юрій Басараба.

Площа лісництва була поділена на два об’їзди і 10 обходів. В І об’їзд (майстерська дільниця) входило 5 обходів урочища Малий Потік, Турчин. Обїздником був Миколай Кушнір, а лісниками: Обладан Михайло, Горан Степан, Бочкор Василь, Веклюк Петро, Матчук Іван.

В ІІ-ий об’їзд входило також п’ять обходів урочища Великий Потік, Ліщинка. Обїздником був Савляк Василь. Лісники: Кость Йосип, Романюк Федір, Юркуц Іван, Лецівський Василь, Вішован Іван.

В 1960 році перша контора Костилівського лісництва булав в камяному одноповерховому будинку. Цей будинок було добудовано другим поверхом і надано під приміщення сільської ради, котра знаходиться там і досі.

В 1970 році контора лісництва була в центрі села на лівому березі річки, будинок двоповерховий на першому поверсі були столова і магазини Великобичківського ВРП, а на другому поверсі контора лісництва.

В 1980 році була побудована нова контора лісництва двоповерховий будинок, який і на даний момент є адмін приміщенням лісництва.

ЛІСНИЧІ ЛІСНИЦТВА