У суботу 22 червня працівники ДП «Великобичківське ЛМГ» та запрошені зібралися в урочищі Джамер Щербіловського лісництва біля меморіалу загиблим для вшанування пам’яті  працівників, які працювали на лісогосподарських роботах та трагічно загинули в ніч з 23 на 24 червня 1941 року, внаслідок сильної бурі.

 

Та страшна трагедія забрала  21-е життя молодих людей, які садили ліс і доглядали за ним. Загиблі були жителями Румунії з села Вишня Руна.

Отець Михайло Шандра з матушкою відслужив панахиду, яка по особливому звучала в лісі.

Ясінчак Роман Васильович, головний лісничий, із слів очевидців тих страшних подій, розказав про трагедію, що сталася в урочищі Джамер багато років тому і зачитав прізвища та імена невинно загиблих  працівників.

Він також наголосив, що подібна кривава історія повторилася через 78 років у Тячівському районі, де під час грози у селевому потоці, у червні 2019 року, загинуло п’ятеро людей, що працювали в лісі.

Сила лісової стихії невблаганна…

Всі присутні хвилиною мовчання вшанували  пам’ять загиблих.

Працівники лісової охорони поклали вінки і квіти до меморіалу та запалили лампадки, а також за християнським звичаєм підготували трапезу за загиблими працівниками.

До глибини душі вражають і хвилюють написані талановитими і небайдужими людьми  поетичні рядки, присвячені цій лісовій трагедії…

 

                                      Пам’яті…

 

Пам’ятаю, мамо, були грози люті,

Ми пішли у гори, долею закуті

З лісом розмовляли, з небом гомоніли,

Аж поки втомились, під колибу сіли…

 

Грали у трембіти всі зорі плаями,

Лист я став писати до рідної мами,

Посилав словечко крізь сурми смереки

І кружляв у мені дивний сон лелеки…

 

Ніби я кептарі, в кресані черленій

Повінчавсь в діброві, де шовки зелені…

Молода на коні чорнім – так грацює

І мене в обійми стискає, цілує…

 

Музика і скрипка у цимбали грали.

Все крутилось колом, злітали кошари…

Гуркотіли камні, коріння повстало,

На дорогу свадьби грім повисипало…

 

Там в долині діти, золоті палати,

Буки і смереки стали танцювати,

Справили для мене кроваве весілля,

Дали пити твані й бербеницю зілля…

 

Загубив дівчину у вінку зеленім,

Опинивсь у рові на коні черленім…

Там мої палати, всипані у грати,

Мамо, я до тебе не можу ступати!

 

Щоб дізнавсь Всевишній, як ми потопали,

А жити хотіли й свадьби не діждали!..

Щоб люди спинились, за нас помолились,

Бо ми тут, у горах, хмарою накрились…

 

                                        Павло Романюк

 

                        «Гроза в Карпатах»

 

Похмурі небеса важкі мов камінь.

У хмарах ваготить холодна ртуть,

І гніви в них палають блискавками-

Червоними зигзагами цвітуть.

 

І грім за громом тріскає, грюкоче,

Реве, лютує, дружний хмаровім.

Мов пекло, все у нім кипить, клекоче,

Мов розриваються вулкани в нім.

 

В смертельнім шалі ллються громовиці.

Горить криваво чорна темінь гір,

Дрижать, хитаються стрункі ялиці,

Мов ранений стогне темний бір.

 

Аж раптом ці лункі шрапнелі

Розтяли лоно олов’яних хмар,

Спадає потоп на чорні скелі

На лісорубів розлялися хвилі вод.

 

Нема вже життя молодого,

Що знівечила чорна гроза:

Ні мрій, ні кохання палкого –

Все змела ця буря страшна.

 

І небо неначе застигло у тиші…

Зітхнули Карпати в сльозах…

Звістку страшну по Шупурці і Тисі

Понесла вода по рідних хатах.

 

 

Де Джамер, Чорногора й Піп-Іван,

Де шуми пралісів Говерли.

Щоночі хай співають кант

За лісорубами, що тут померли…

                               Ольга  Тимчак

                      ***

 

Ще тільки напишеться повість

А пам’ять вертає туди,

Де злива все суще змиває.

Найбільші й найменші сліди.

 

Не знали ті хлопці й дівчата,

Що світом іде вже війна,

А їх нелегка в лісі праця

Підходить в ту мить до кінця.

 

На все Божа воля в цім світі:

На вітер, на зливу, на шквал.

Стекло сім десятків літ цвітом

І є нині Меморіал.

 

Трагедії дружніх народів –

Чи ж мало їх в світі старім?

Дух хлопців й дівчат-лісорубів

Вертається в рідний дім.

 

І пам’ять жива й невмируща.

І пісня в мотиві сумнім.

Змирімося пред волею Бога.

Загиблих в лісах пом’янім…

 

                            Віра Олеш